Сплав по Дністру: 5 днів у казціOpen in G4
tourclub.com.ua is using G4 to share geo-data with you.
But G4 can do for you more than just show geo-data. It's the place to store, manage, analize, visualize, colaborate and much more you may want to do with geo-data - for free!
Тернопіль: залізничний вокзал Збудований 1870, коли відкрита залізнична колія Золочів—Тернопіль. Восени 1903 почали будівництво нового примі щення вокзалу. Проект розробило технічне бюро міністерства залізниць у Відні (Австрія).
Навесні 1905 закінчено спорудження правого крила, в серпні 1906 но вий вокзал ввели у дію.
Фронтон прикрашало дзеркальним коло-вікном площею 65 м². На вокзалі були водогін, центральне опалення, освітлення від власної динамомашини. Вартість будівництва — 300 тисяч крон.
Зруйнований під час 1-ї світ. війни; відбудований.
У вересні 1920 в салоні Залізничного вокзалу розміщувався штаб Головного отамана Армії УНР Симона Петлюри. 1944 — знову зруйнов.; відновлений 1952 у зміненому вигляді.
Опоряджені роботи 1999—2000 — фірма «Марс» під керівництвом А. Мусійчука (арх. Д. Чепіль).
Ще одна цікава стаття http://www.railway.te.ua/history_ua.htm
Початок сплаву по Дністру
Ратуша у Бучачі — унікальна пам'ятка архітектури середини 18 століття в м. Бучач. Зведена 1751 в стилі бароко. Архітектор Бернард Меритин, скульптор Пінзель.
Головий фасад ратуші повернутий до заходу, на його фронтоні — картуш із родинним гербом «Пилява» фундатора ратуші Миколи Потоцького. На фігурному щиті з перехрещеними військовими атрибутами — напис «М. Р. 8. К.» («Микола Потоцький — староста Канівський»). Внутрішній простір поділений на 12 залів; поверхи з'єднані гвинтовими сходами. За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Б. р. не має аналогів в архітектурі України 18 ст. Початково фасад прикрашали 14 фігур; образи взяті з біблії й античної міфології. Скульптури відзначаються експресією пластичної мови та динамізмом композиції; тесані з монолитного каменя-вапняку, подекуди є вставки. Частина їх загинула під час пожежі 29 липня 1865, кілька півфігур-каріатид під балконами на фасадній стіні знищені в середині 1950-х. Збереглися 9 статуй (усі пошкоджені): композиції (вис. 195 см) «Геракл роздирає пащу Немейському левові», «Геракл убиває Лернейську гідру», монументальні статуї бога морів Посейдона та юнака Давида — переможця велетня Голіафа й ін. Нині львівські скульптори під керівництвом Д. Крвавича виконують копії статуй; вони займуть місце на ратуші, оригінали зберігаются у музеї.
До 1847 на верхньому ярусі вежі був годинник; 2002 його відновили. В 19 столітті на 1-у поверсі розміщалися повітове староство та рада. Після 1920 будівлю віддали під житло та крамниці. 1982—92 в ній діяли історико-краєзнавчий музей і дитяча художня школа. 1988-89 ратушу реставрували, тоді ж добудували дерев'яну вежу, барокову за формою і більш відповідну стилю будівлі, ніж те, що було за часів СРСР ( невисокий шпиль з п'ятикутною радянською зіркою, якого тут історично не було).
Костел Перший костел в Бучачі був дерев’яний, пізніше побудували кам’яний в готичному стилі. А сьогоднішня споруда костелу Успіння Пресвятої Богородиці є побудована у 1761-1763 роках у стилі бароко. Бернард Меретин, а згодом Мартин Урбанік були архітекторами храму. А видатний скульптор Галичини Іоан Григорій Пінзель зі своїми учнями виконав різьблення вівтарів. Унікальність костелу в тому, що І. Г. Пінзель вирізьбивши вівтар «Святого Юди Тадея», брав перед ним шлюб, хрестив дітей, і є припущення що міг бути похований у підземеллях цього храму.
В часи панування тоталітарного режиму костел нашого міста розділив долю інших святинь України і місце, де люди століттями в молитві поєднувались з Богом радянська влада перетворила на склад промтоварів. По-варварськи тоталітарний режим віднісся і до поховань духовних наставників у підземеллях храму викинувши їхні останки з місця поховань, в нелюдський спосіб звільнивши місце для створення котельні.
http://buchach.org.ua/content/view/476/52/
Бучацький замок На сьогодні з часів 14-15 ст. в замку залишилися знайдені в розкопках готичні фрагменти архітектури, можливо, церковної. Решту збережених стін і башт датують ХVІ ст. Стіни (до 3,5 м. товщиною) мають 3 яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї. Найміцніша півкругла стіна з двома вежами по боках виходить в бік міста, на вулицю Замкову. Найстаріша, північна частина фортеці, що лежить на трикутному мисі над Стрипою, зведена з червоного та світлого пісковику з вапном. Дослідники вважають, що ця стіна збереглася ще з останньої чверті ХІV ст., на що вказують товсті і колись досить високі оборонні мури. На території фортеці також був палац в стилі Ренесансу, можливо, збудований на місці більш давньої житлової споруди, залишки стін якої з‘єднані з збереженими двома ярусами східної вежі замку. До палацу вела в‘їздна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.
Руїни замку в Підзамочку — фортифікаційна споруда, пам'ятка архітектури національного значення. Розташоване на плоскогір'ї на стрімкому лівому березі річки Стрипа на західній околиці села Підзамочок Бучацького району Тернопільської області, на північ від міста Бучач.
Закладений 1600 за сприяння власника навколишніх сіл Я. Кшиштофа Бучацького (Творовського), про що свідчить збережений напис над головною в'їзною брамою; тут також є герби засновників замку.
Оборонний комплекс нерегулярний у плані, чотирикутний (близький до трапеції) зі звуженням до північного боку, при якому збудовано 2-поверховий палац, обмежений 2-ма п'ятикутними баштами. В'їзд — у південній оборонній стіні (куртині), що також фланкована з 2-ма наріжними вежами.
1676 Підзамочок-замок зруйнували турецькі війська, відтоді як оборонну споруду його не використовували; частково переобладнали під житло. До 1780 належав М. Потоцькому. З утвердженням австрійської адміністрації 1772 замок залишено напризволяще. 19 ст. при Підзамочку-замку працювала папірня; стіни фортеці розбирали на будівельний матеріал.
Донині збереглися високі мури, масивна арка південного в'їзду; є залишки веж, земельного валу, руїни приміщень.
Печера Під Думкою "Підземним" або точніше "печерним" загоном обстежені пам'ятки нашої історії, практично, від найдавніших часів до сьогодення. Так, в печері Думка (Одаїв XI) відзначено сліди перебування людини в добу палеоліту, про що свідчать залишки вогнищ, кам'яні знаряддя праці та кістки північного оленя. Вік поселення - близько 20 тисяч років. Знахідки датовані добою енеоліту (трипільська культура й культура шнурової кераміки), раннього заліза (культура голіградської групи фракійського гальштату) та княжої доби віднайдені в інших печерних порожнинах, Одаїв ХІІ-ХVIII.
Спільними зусиллями загонів на городі жителя присілка Думка Петра Грицака по вул. П.Дорошенка (колишня Ю.Гагаріна), 12 відкрито поселення доби мезоліту Одаїв XXI, вік якого 10-8 тисяч років. Тут знайдено 136 кам'яних виробів. Із знарядь відзначимо ножі, скребки, різці, наконечники стріл. В цей час крем'яна сировина, очевидно, цінувалась на рівні дорогоцінних металів. Про такий паритет свідчать етнографічні спостереження за деякими сучасними племенами Америки, Африки та Азії.
Важливим завданням експедиції вже на протязі багатьох років є пошуки відповіді на питання про час використання людськими спільнотами так званих відкритих територій і печерних утворів. У печерах, а особливо в їх дальніх галереях, тут практично цілий рік стабільна температура від +8? до +10? за Цельсієм, вологість - 95 - 98% і повна темнота. Проживати в них, особливо довгий час, було не тільки не доцільно, а часом і згубно для людини. Очевидно, такі порожнини могли використовуватися лише у часи небезпеки або для різноманітних духовних потреб - як святилища та для поховання в них людей, а в окремих випадках, особливо в зимову пору - як притулок для мисливців і рибалок. Натомість, невеликі й сухі гроти та навіси і майданчики перед ними могли використовуватися у любу пору року. Частіше саме майданчики слугували для здійснення виробничої діяльності, а власне кам'яні утвори, тобто печери, - для нічного відпочинку. Але це поки що лише попередні висновки.
http://dniester.org.ua/uk/nature-dniester/pecheri-vid-galicha-do-gorodenki.html
Микулинецький замок — кам'яний замок знаходиться в с.м.т. Микулинці, Тернопільської області, на відстані 23 км. від Тернополя. Замок має вигляд квадрата з довжиною стін 75 метрів і товщиною оборонних мурів — 2 метри. На 3-х кутках замку височать круглі вежі, які мали 3 яруси з бійницями для гармат. Із західного боку, де оборонні мури додатково захищені глибоким ровом, замок мав в'їзну браму із звідним мостом. Ще один в'їзд у замок зі східного боку. Всередині фортеці були житлові будинки, а під ними льохи і підземні ходи
Капличка та Хрест в Одаєві Хрест та капличка на честь вояків УПА. Просто гарний краєвид на Дністровський каньйон
Грот Монаха Древнє капище
Криївка вояків УПА невелика печера у скелі на висоті 5 м
Залізний міст Старий австрійський міст на заклепках
Заправка Укрнафта
Трубопровід
Бівак в Одаєві
Палац у Коропці Палац графа Бадені
Палац колишнього власника цих земель, польського графа Станіслава Бадені (брата Казиміра Бадені) розташований серед будівель дитячого інтернату. У палацовому парку збереглися величезні старі дерева, зокрема, екзотичні (наприклад, платани).
Палац в Коропці збудований у класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських ріжків почесне місце займає барельєф з зображенням перехрещених коси і ціпа.
Особливо в палаці вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету та панелей на стінах.
Граф Казімір Бадені (1846—1909) був намісником Галичини, прем'єром Австрії та міністром внутрішніх справ. Прославився «баденівськими виборами» до парламенту 1897 року, коли був запроваджений антиукраїнський терор.
Травертинова скеля Травертин (від іт. Travertino, лат. Апіс tiburtinus — тібурський камінь) — вапняний туф, полікристалічна, міцна, тонкозерниста гемогенна гірська порода.
Утворена мінералами карбонату кальцію (в основному арагоніт з меншою часткою кальциту), вапняними відкладення вуглекислих джерел. Піддається шліфуванню і поліруванню. У першому столітті до нашої ери травертин був відомий під ім'ям Lapis tiburtinus (камінь з Тібура). Утворюється в результаті осадження карбонату кальцію з води вуглекислих джерел. Також виділяється з підземних вод у печерах, утворюючи сталактити і сталагміти. Травертин утворюється в результаті видалення з розчинів, що містять розчинний бікарбонат кальцію двоокису вуглецю, що відбувається звичайно з падінням тиску, пов'язаного з виходом підземних вод на поверхню, асиміляцією рослинами або дифузією в атмосферу внаслідок інтенсивного руху води.
Грот та водоспад Грот з древніми карбованими хрестами та сріблястий водоспадик.
Водоспад
Бівак в Космирині
Трубопровід
Краєвиди
